Вижити в окупації
Прифронтовий Донбас
Корисно переселенцям
Бійку в Петропавлівській Борщагівці під Києвом миттєво й із великим задоволенням «обсмакували» всі прокремлівські ЗМІ. Урядова «Российская газета» назвала інцидент «не просто черговою новиною». «Він оголив системну проблему, яка підриває самі основи української державності», - голосно заявляє «РГ». «Це симптом глибокої кризи, під час якої держава втрачає монополію на легітимне насильство і передає її польовим командирам та «титушкам», - переконує урядове видання.
«Остаточна ерозія»
«Российская газета» цитує якогось Олега Іванова - чергового московського «військового експерта», який охоче підтакує: «Для української влади цей скандал - не просто «неприємний інцидент», а прямий доказ неспроможності системи, яка не контролює власні силові структури. Показово, що першими цю тему підхопили не опозиційні, а лояльні до влади Telegram-канали та ЗМІ. Це породило версії про внутрішні розбірки в силовому блоці, але суті це не змінює: держава публічно визнала існування об’єкта, де людей утримували без суду, без адвокатів і без медичної допомоги».
«Реакція командира «Азова» Дениса Прокопенка, який назвав те, що сталося, «провокацією, вигідною Росії», лише погіршила ситуацію. Замість відповіді на запитання про переламані хребти та 37 днів утримання під вартою за ґратами пролунали звинувачення на адресу протестувальників. Це класична тактика заміни порядку денного: коли немає що сказати по суті, шукають «російський слід». Але факти не брешуть: з будинку вивели кілька десятків людей, багато з яких мали явні сліди побоїв. Серед них був і 14-річний підліток, якого, за свідченнями очевидців, побили лопатою. Вимога 100 тисяч гривень за зустріч із затриманим чоловіком - це вже не «провокація», а системна корупція та свавілля», - переказує «факти» кремлівська газета, прекрасно знаючи, що російський читач нічого не перевірятиме.
«Найнебезпечніший довгостроковий ефект від цього скандалу - його вплив на бажання громадян брати до рук зброю. Парадокс у тому, що жорстокість щодо «своїх» деморалізує сильніше, ніж поразки на фронті. Якщо держава, яка обіцяє захист, сама створює таємні в’язниці для мобілізованих, довіра до неї зникає. Це вже підтверджується на найвищому рівні. Голова адміністрації українського президента Кирило Буданов (визнаний у РФ терористом та екстремістом) публічно визнав «масове небажання українців йти на фронт» та «критичний розрив між планами командування та реальністю», - продовжує жонглювати словами «Российская газета».
«Скандал у Петропавлівській Борщагівці - це симптом глибокої кризи, під час якої держава втрачає монополію на легітимне насильство й передає її польовим командирам та «титушкам». Наслідки будуть наростати, як сніжний ком: падіння мотивації, зростання дезертирства та остаточна ерозія довіри між суспільством і армією. Тож історія з таємною в’язницею під Києвом - це не про «російський слід». Це про питання самої можливості існування української державності», - замріялася «Российская газета».
«Серйозна ступінь занепокоєння»
Газета «Московский комсомолец», яка обожнює всілякі «змови», запевняє, що «над Зеленським нависла смертельна небезпека», оскільки «у Києві зіграла «дика карта».
«Дві події, що мають потенційно дуже важливе значення для подальшого перебігу української кризи, відбулися (або відбудуться) майже одночасно. Перша з них давно була зазначена в політичному календарі: проміжні вибори в США. Друга сталася абсолютно несподівано: бунт проти таємної камери тортур українських силовиків у київській Борщагівці», - починає «МК», не бачачи різниці, яка це Борщагівка - «київська» чи Петропавлівська.
Чомусь «МК» плутає й 10 листопада з груднем: «Новий раунд переговорів трикутника Москва-Київ-Вашингтон в Абу-Дабі зовсім не випадково призначено на 10 грудня - дату, яку від моменту американських виборів відділяє майже тиждень. До того моменту вже буде приблизно зрозуміло: чи затиснув Трамп вудила, ще жорсткіше наполягаючи на політичному курсі, що викликає занепокоєння в Києві та Європі, чи у нього вичерпався порох у порохівницях».
«А ось повна - або навіть неповна - ясність щодо несподіваних подій у володіннях Зеленського настане, навпаки, невідомо коли. Але ці події точно надзвичайно цікаві. У Москві вже давно називають піраміду влади в Україні «режимом». І мова, як ми всі розуміємо, йде не про політичний режим у нейтральному сенсі цього поняття («сукупність методів, способів і засобів, за допомогою яких здійснюється політична влада в державі»). Мова йде про політичний режим як про жорстокий репресивний механізм, який підкорив собі суспільство і керує виключно за допомогою страху. Але такий погляд цілком точно відображає лише частину української політичної реальності. Інша її частина полягає в тому, що ідея продовження збройного протистояння зберігає певною мірою популярність серед громадян сусідньої держави», - «несе» «МК».
«Навіть саме це формулювання - «громадська думка» - стосовно того, про що ми говоримо, звучить трохи знущально. Думка про те, що відбувається, у тих, хто утримувався в «ямі» на Борщагівці, напевно була цілком визначеною. Але ця визначеність жодним чином не впливала на позицію та «громадську думку» їхніх тюремників - аж до того самого моменту, коли камеру тортур майбутніх рекрутів для ЗСУ раптом не оточила розлючена юрба. Чому це сталося? Ми не знаємо. Чи був цей бунт стихійним? Ми не знаємо. Чи зіткнувся режим Зеленського з ізольованим епізодом опору чи з «першою ластівкою» набагато масштабнішого процесу? І на це питання у нас теж немає відповіді. Як, можливо, немає її й у мешканців найвищих поверхів київської владної піраміди. Що у цих мешканців точно є, так це серйозна стурбованість тим, що відбувається. Інакше в Борщагівці не з’явився б сам керівник офісу Зеленського, визнаний у нашій країні терористом і екстремістом Кирило Буданов», - багатослівно міркує «МК».
І запевняє, що Буданов, як «київський політичний важковаговик», одразу зрозумів, що справа потенційно «пахне гасом» загальнонаціонального масштабу, і спробував максимально швидко загасити цю пожежу, пообіцявши «у всьому розібратися й усіх покарати».
«Чим зазвичай закінчуються подібні обіцянки, ми добре знаємо: «галас, плутанина, покарання невинних і нагородження непричетних». Не виключаю, втім, наявності у Буданова ще однієї прихованої - або навіть не такої вже й прихованої - мотивації. Особисті кар’єрні амбіції колишнього голови київської військової розвідки - секрет Полішинеля. Якщо Борщагівка таки не виявиться ізольованим епізодом, то легко уявити собі, як Буданов постарається використати свій імідж «борця зі зловживаннями» вже в своїх суто особистих інтересах. Але поки що це, зрозуміло, лише фантазія», - чесно зізнається «МК».
«Поки що ми можемо лише констатувати: у репресивному апараті Зеленського стався серйозний збій. Чи виявиться цей збій системним і чи запустить він важливі політичні процеси в Україні - покаже лише час», - філософськи підсумовує «МК».
«Вашингтон пресингує»
Газета «Аргументы и факты» страшенно обурена: «Зеленський зірвався з ланцюга. Ультиматум Трампа зірвано: ЗСУ знову атакують НПЗ».
«Україна продовжує атаки на НПЗ Росії… Подібні дії стають дедалі більш явними демаршами проти політики Білого дому, який неодноразово заявляв, що удари по нафтопереробці нашої країни є неприпустимими. Непрямо ці атаки визнавали й у Києві. В одному з вечірніх звернень Зеленський визнав зміну підходів до атак. Мовляв, раз ЗС РФ продовжують атаки на енергетику, що працює на військові потреби, то й ЗСУ атакуватимуть намічені цілі… Пізніше він і зовсім висунув США ультиматум. В ефірі американського каналу Fox News «прострочений» лідер київського режиму заявив, що готовий припинити нальоти на НПЗ у двох випадках: або Америка надасть ЗСУ місячний запас ракет-перехоплювачів для Patriot, або Вашингтон доможеться від Москви згоди на енергетичне перемир’я. Слова Зеленського можна вважати ультиматумом на ультиматум. Раніше обмежити удари по НПЗ Росії від Зеленського у жорсткій формі вимагав президент США Дональд Трамп… Однак, як видно, цей тиск не відіграв належної ролі», - пише «АиФ».
Газета цитує якогось «провідного наукового співробітника Інституту країн СНД» Олександра Дудчака, який нагадує, що за Володимиром Зеленським «все-таки стоять впливові сили: Лондон із Брюсселем», які «вимагають продовження атак».
«І для них важлива не перемога, а участь, причому якомога триваліша. Це дозволить Європі за рахунок України завдавати постійної шкоди Росії, і чим довше ця шкода завдаватиметься, тим краще для них. При цьому вони самі не вірять у перемогу України. Щодо раніше озвучених побажань Трампа, то їх не можна назвати спрямованими на довгостроковий мир в інтересах усіх, включаючи Росію. США не потрібна перемога нашої країни, їм потрібна заміна Зеленського на більш поступливу людину, щоб той погодився на припинення боїв і подальший тиск на Росію. І саме через це Вашингтон і тисне на Зеленського», - заявляє Дудчак.
Він вважає, що «з огляду на всі озвучені фактори США навряд чи підуть на жорсткі заходи щодо Києва, тож відключати їм Starlink або зупиняти передачу розвідданих зараз ніхто не буде».
«Трамп, звичайно, може пізніше висловити невдоволення через атаки на НПЗ. Однак йому краще про це не згадувати й робити вигляд, що він нічого не помітив. Бо тоді постане питання: «Як так вийшло, що ти, такий всемогутній, не можеш ніяк вплинути на простроченого українського боржника?», - додає «науковий співробітник».
Ще один московський «політолог» - якийсь «директор Центру політичного аналізу» Павло Данілін - на сторінках «АиФ» стверджує, що «тиск на Україну - в інтересах Трампа, бо кожен удар по наших НПЗ - це плюс кілька центів до ціни бензину в США».
«І це безпосередньо впливає на нього через те, що Росія може поставити менше нафтопродуктів на ринок і більше закупити сама. Тож нальоти, природно, суттєво впливають на ціну бензину та дизеля. І для Трампа тиск на Зеленського - у його прямих інтересах», - вважає Данилін.
Звісно, на його переконання, «дії України інакше як ескалацією не назвати».
«Це чиста ескалація, спроба зірвати переговори або спроба вийти на переговори в сильнішому форматі стосовно Трампа, не стосовно нас, а саме стосовно Трампа. І, з огляду на те, що Трамп досі нічого не зробив, щоб поставити Зеленського на місце, можливо, це й реально. Гарантувати, що це у нього не вийде, не можна, адже поки що виходить», - підсумовує «директор» Данилін.
«Рейхскомісаріат», укомплектований «аборигенами»
Якийсь «військовий експерт» Борис Джерелієвський розмірковує в газеті «Известия» про «значення визволення України у 1944 році та про те, наскільки це актуально сьогодні».
«Експерт» вдається до розлогого пропагандистського псевдоісторичного екскурсу про те, як «23 грудня 1943 року завершилася одна з найбільших битв світової історії — битва за Дніпро», як «Східно-Карпатська операція РКЧА, що стала фіналом бойових дій з повного визволення території УРСР, завершилася 28 жовтня 1944 року» і як «усі ці цілі були досягнуті, а дві третини тимчасово втрачених російських земель повернені».
«Слід зазначити, що для гітлерівської Німеччини Україна мала величезне значення. У ній вона бачила не лише перспективний «життєвий простір», а й джерело найважливіших для неї ресурсів — вугілля, марганцевої та залізної руди й сільгосппродукції… Іншим важливим для Третього рейху ресурсом були люди. На примусові роботи до Німеччини вивезли 2,5 млн жителів УРСР. Тільки з галичан було сформовано дивізію Ваффен-СС і п’ять поліцейських полків. На решті території України було створено 53 поліцейські батальйони, які брали участь у боротьбі з партизанами та терорі проти мирного населення. На території України були встановлені жорстокі окупаційні умови, що супроводжувалися масовими стратами, грабежами, знищенням пам’яток історії та культури. Усіма зазначеними способами - терором, вигнанням населення, голодом, спричиненим вилученням продуктів - нацисти прагнули «звільнити» найбагатші землі України для заселення їх німецькими колоністами», - просвіщає кремлівський «військовий експерт».
Ну, і, звісно, «радянські війська не тільки відстояли життя, свободу та гідність мешканців України, а й відновили суверенітет СРСР - Закарпаття стало останньою п’ядью нашої землі, визволеної з-під п’яти загарбників».
«В Україні розпочався період відновлення та мирного будівництва, але, на жаль, не на всій її території. На Західній Україні ще 12 років тривала боротьба з терористичним підпіллям і бандитськими угрупованнями, жертвами яких лише у повоєнний період стали понад 30 тис. українців. Сьогодні, через 82 роки, Україна знову очікує на своє визволення», - проголошує автор «Известий».
«Справа не тільки в тому, що групі, яка узурпувала владу в республіці, глибоко чужі інтереси українського народу, а й у тому, що вона фактично є «тубільною адміністрацією», підпорядкованою західному блоку й виконує його завдання. Той самий «рейхскомісаріат», але укомплектований «аборигенами» з числа національних зрадників. І завдання в нього ті самі - розграбування багатств України, ліквідація її населення та використання її потенціалу для війни з Росією», - переконує кремлівський «військовий експерт».
Він палко наполягає, що «так само, як гітлерівські окупанти, нинішня нацистська влада знищує пам’ятники, спалюють книги, оскверняють святині, прагнучи зруйнувати ментальне ядро та стерти національну пам’ять мешканців Південно-Західної Русі, щоб вони беззаперечно йшли на забій або в «остарбайтери» до європейських господарів».
«Зараз пріоритетне завдання - знову визволити й врятувати Україну. «Нас знову Одеса зустріне як господарів, зірки Чорномор’я будуть нам сяяти, славна Каховка, місто Миколаїв, ці дні колись ми будемо згадувати», - ці слова сьогодні знову надзвичайно актуальні й звучать як подальший план спеціальної військової операції», - проголошує кремлівський «експерт».
Ви можете обрати мову, якою в подальшому контент сайту буде відкриватися за замовчуванням, або змінити мову в панелі навігації сайту